воскресенье, 25 ноября 2012 г.

Этим вечером ты возьмеш мои крылья...


Воскресное утро... Кто-куда, а мы в поезию. 
Того дня не помню, помню впечатления. Я открыла книгу со странным названием "Химеры" и мое серце дрогнуло, обыденность покрылась густой дымкой.  Вот хорошо стало..


Инна Мочарник. 
Химеры.

цього вечора ти візьмеш мої крила






цього вечора ти візьмеш мої крила
і підеш не прощаючись
зрештою наша історія може закінчитися
і так тільки що маю робити з цим
романом якого я не писала
… поки сиджу на підвіконні і дивлюся


на відсунутий стілець
дія буде розвиватися пізніше і все
що залежить від мене лише декорації
вони старі як світ і фарба майже
злізла
є ще десь крихітна надія що ти
прийдеш і все буде як раніше
крила ж паперові тому і гадки не маю
куди ти з ними в такий дощ…



...
в темряві кімнати підходжу до вікна
зір хворіє на втому
надворі ніч
виймаю з рами скло
майже квадрат Малевича
…чорно
щось тепле вогко лоскоче вздовж щоки
шедевру не вийшло
все зіпсувала несмілива зоря –
заплуталась в гілках дерева
голих до розпачу
…пізня осінь

немного .... из предисловия
Этим сборником начинается долгая дорога Инны Мочарник в литературу. Какой она будет - еще никто не знает. Но дорога начинается под ногами и преодолеет ее только идущий. Скажу даже больше: больше завораживает даже не конец пути, цель поездки, а сама походка. (Андрий Любка)



Комментариев нет:

Отправить комментарий