четверг, 11 апреля 2013 г.

Не називай мене дорогенькою



Ірина Мадрига.Територія душі

«Не називай мене дорогенькою»
уривок з роману "Чіча божий, або завербоване кохання"

– То ми маємо, про що поговорити? – Роман спробував розірвати гнітюче мовчання, яке зависло в кімнатці.
Її не спантеличили останні фрази Сергія Анатолійовича. Вона усвідомлювала, що начальник провокує її і Романа на адюльтер, бо так йому обох легше буде тримати у віжках.
– Я не можу тут залишатися, Романе. Зустрінемося, коли твоя контора матиме до мене конкретну справу.
– Почекай, не поспішай, – він встав і підійшов до неї. Очі його випромінювали матову зеленкуватість настояного на літній спеці ставка. – Я знаю, про що ти зараз думаєш. 
Справді, не потрібно, щоб він мав змогу фіксувати всі наші зустрічі. Але я не чув твого голосу майже місяць, це несправедливо, якщо ти зараз підеш. Залишися, хоч на півгодини.
І, домагаючись згоди, присів навчіпочки перед нею, зазирнув стривожено у вічі і стис обома долонями її руки.
– Христинко, дорогенька, я розумію, як тобі важко було давати згоду, тим більше письмову. Я завинив. Пробач, якщо можеш… 
– Не називай мене ніколи дорогенькою. Це слово я не сприймаю, воно мене принижує, знецінює. Чуєш?
– Гаразд, не буду більше. Але я зроблю все від мене залежне, щоб ти не каралася і щоб тобі не треба було переступати через свої принципи.
– Як ти зможеш це зробити? Припускаю, що мені віднині доведеться регулярно кропати для вас кількасторінкові звіти про діалоги, які ведуть мої друзі, і підписувати їх тим паскудним псевдонімом. Бо ж ти їх будеш регулярно у мене вимагати. А що собі у виправдання маю вигадати? Що таким чином набиваю руку, щоб навчитися писати п’єси?
Він засміявся:
– З твоїм почуттям гумору ми не пропадемо. 
І продовжив посерйознілий:
– Якщо треба буде писати щось для нас, роби це як інформацію для газети. Керуйся правилом: що, на твою думку, повинні знати твої читачі, те ж годиться і для нас. Тільки віддавай нам ці інформації раніше, ніж вони будуть надруковані у районці чи деінде.
– Але ж твій шеф може затятися на тому, щоб ці інформашки були невихолощеними, з подробицями?
– Ні, не переживай, такого не буде. Фіксувати якісь речі чи ні – це все на твій розсуд.
– А коли тебе переведуть на інше місце служби, чи зможу я відмовитися від цього громадського навантаження?
– Так, це можна буде вирішити. 
Все ніби стало на свої місця. Його впевненість передалася їй, від полегшення вона тикнулася носом у його волосся і… беззвучно заплакала. Сльозинка скотилася йому за комір. І від її зворушливого лоскотання його пронизало таке нестримне бажання, що він підхопився сам, підхопив її і підніс догори. Її голова знову опинилася над його розхристаним волоссям, а ноги відірвалися від підлоги. Його дика жага знесилила Христину ще до того, як у ній самій зануртували нестерпно пекучі хвилі солодкого болю.

Серце тріпоче, губи шепочуть:
«Поцілуй мене. Ще…».
Моє жадання, наскрізь жіноче,
Пристрастю обпече.
Бачу – бунтує, бачу – не радий
Владності почуттів.
Боже мій праведний, дай пораду
Йому, не мені.
Збав його болю і дай спокою.
Хай не відчує гріх,
Коли захоче мене земною
Не для розваг і втіх.


Комментариев нет:

Отправить комментарий