вторник, 11 июня 2013 г.

Дело святое...

"Мы умрем вместе", "я подам тебе стакан воды", - очень далекие слова и это понятно. Пока молоды говорим без понятия. 
А перед глазами уход двух близких людей. 
Постаревшая, смертельно больная женщина, исхудавшая и безмолвная, в длинной белой ночной рубашке подошла к двери комнаты, где на кровати лежал изможденный жизнью мужчина. Его ноги были худыми и бессильными, в глазах блестела тоска. При виде женщины он взбодрился, искренне заулыбался, привстав на логти, нежно посмотрел на обезображенную болезней женщину, и произнес "красуня моя пришла". Потом умерла она, через месяц - он.  Думать о таком боязко, читать впечатляюще...

Флорид Буляков

Справа свята 

(ЛЮБИШ, НЕ ЛЮБИШ)



Трагікомедія в двох частинах


Стара старенькому кричить по телефону.

Про що вона кричить? Вона кричить про те,

Аби не смів гулять, хіба лиш по балкону,

Та й то, щоб загорнувсь у драпове пальто.

«Та як належить двері зачиняй!» –
 
Гука, вкладаючи в слова буремну силу,

Мені ж бо чується всякчас: «Не помирай! 
Живи, будь ласка, ладо любий, милий…» 
(Б. Слуцький)




(відривок)



СТАРИЙ. Прости мене, стара. Прости за все. Винен я перед тобою. Адже цього ти чекала від мене сьогодні?

СТАРА. Не цього…

СТАРИЙ. Що ж?

СТАРА. Щось нога свербить… Днями гепнулася я нею добряче… Приляжу… На хвильку… Потім вже… побіжу далі…

СТАРИЙ. Лягай. Стривай, допоможу я тобі… (Веде її до постелі, вкладає; підбив подушку, підмощує їй під спину).

СТАРА. Треба ж, як невчасно… Ниє нога, сил нема!..

СТАРИЙ. Дай-но я розітру її… 

СТАРА. Помираю я, начебто, Григоровичу.

СТАРИЙ. Та ти що! Хто ж від ноги помирає! Та й ця, с косою до стегна, по мене приходила, не по тебе. Ти тут ні до чого.

СТАРА. Все ти переплутав у житті, Григоровичу, навіть сни…

СТАРИЙ. Вбити мене замало!

СТАРА. Та за що? Хіба ти винен…

СТАРИЙ. Ох, Васьоно, Васьоно!

СТАРА. (припіднялася). Ти до кого це так?

СТАРИЙ. Що?

СТАРА. Ти кого щойно назвав так… 

СТАРИЙ. (невпевнено). Тебе… Хіба ти не Василисою звешся? Чи я знову все плутаю? Ти що, забула ймення своє? Тебе ж Василисою звати!.. Га? Чи ні?.. Іди ото, склероз у мене? 

СТАРА. Голова з кіскою…

СТАРИЙ. Та хай тебе! Лякаєш! Ім’я своє не пам’ятаєш!

СТАРА. Жінка моє ім’я. А називають Василисою.

СТАРИЙ. Я люблю тебе, Василисо, кохаю.

СТАРА. І давно закохався?

СТАРИЙ. Сьогодні!.. Не залишай мене, заради Христа прошу, не залишай!

Годинниковий бій. Рука Старої повільно здіймається, опускається на голову Старого, помалу гладить її. В світлі, що поволі меркне, прозирає тільки жовтенька грудочка на голій столішниці. 
Завіса



HYPERLINK "http://www.proza.ru/avtor/buljakov"http://www.proza.ru/avtor/buljakov

Комментариев нет:

Отправить комментарий