Хто ж з нас бува "іудою"?

Олексий Котов. 

Відривок із оповідання Иуда. 

Збірка "Мантриця. 

Переклад Ірини Мадриги.  

videlka

– Гаразд, давай усе спокійно з’ясуємо. Скажи, твій Толік був винуватцем нашої сварки? 


– Ні, – Люся здвигнула плечима. 


– Тобто, він дізнався про неї перед самим відходом? Скажи, коли Толік йшов, ти знала, що він взяв напрям до нас? 


– Так. 


– Ти намагалася утримати його? 


– Ні. Він же доросла людина! 


– Дорослий?.. – Наташка засміялася і плеснула кулачком по долоні. – Дуже добре! Тепер давай поставимо самих себе на місце твого чоловіка. 


Люся скривилася і подивилася у вікно... З висоти третього поверху фігура на лавці під дощем здавалася маленькою і вбогою. 


«Кашкета не надягнув, – механічно подумала Люся. – Застудиться ще...». 


– Значить, звинувачення не заперечує? – розпашіле обличчя Наташки світилося від азарту. – Отже, по-перше, я абсолютно впевнена в тому, що Толік дуже чекав цієї суботи. Дуже, розумієш?.. 


– Все одно він юда, – перебила Люся. – Продав дружину за шматок поросяти і склянку спотикача. 


– ...По-друге, коли продають, то вже не сподіваються отримати назад продане, – миттєво парирувала Наташка. – Вчинок Толіка був імпульсивний і схожий на вчинок дитини. Маленький хлопчик раптом дізнався, що йому не можна йти на подвір’я, щоб побавитися з іншими дітьми. Але він так очікував цього дня!..  Даруй, Люсько, але йому було дуже боляче. 


– А мені хіба не було боляче?! – обурилася Люся. 


– Тоді чому не попередила його заздалегідь про нашу сварку? – Наташка уважно подивилася на подругу. – Хочеш, я скажу чому? Ти впивалася власною образою на мене, і тобі була цікава тільки вона. А ще тебе дратувала радість Толіка з приводу майбутньої вечірки. Ти дуже холоднокровно і заздалегідь розрахувала свій вчинок. 


– Який вчинок?! 
– Ти свідомо поставила Толіка перед важким вибором без підготовки. 


– Нісенітниця! – Люся не витримала погляду подруги і відвернулася. 


– Хіба? Ти коли-небудь бачила, як малюк тягне свою матір у магазин за плюшевим ведмедиком, а вона шарпає малюка за руку так, щоб свідомо заподіяти йому біль? Ти вчинила так само. 


– По-твоєму, Толік дитина?! 


– Ні. Але він був готовий до радості і тому був схожий на дитину. Ти думаєш, він утік від тебе?.. Ні! Він дременув від твоєї образи, тому що не розумів її, як не розуміє свідомого зла малюк. А тепер дай відповідь мені, хто з вас двох іуда: він, який скоїв нехай і поганий, але несвідомий вчинок, і тепер сидить під дощем, звинувачуючи себе в усіх гріхах, або ти, яка все розрахувала заздалегідь і тепер тут, у теплі, втішаєшся моральною перемогою? 


Люся схилила голову. 
– Я нічого не розраховувала... – глухо мовила вона. 


– Ти знаєш, – Наташка без поспіху витягла з пачки сигарету. – По суті, страшна не твоя брехня, а те, що зараз у тебе немає виходу. 


Пауза вийшла дуже довгою. 
Люська обережно визирнула у вікно. 


– Чому? – тихо запитала вона. 


– Тому що зараз Толік і справді почуває себе останнім «іудою». Навіть якщо ти відмовишся від своєї брехні, вийдеш до нього і попросиш вибачення, він тебе не зрозуміє. 


– Чому?.. 


– Та тому, що він уже взяв всю провину на себе! – закричала Наташка. – Він буде дивитися на тебе величезними, змученими очима і не ро-зу-мі-ти-ме тебе!!.. Ти холоднокровно чекала, як би зрадити його, і ти зробила це. Тепер він – «іуда», ти – переможниця, а переможець ніколи не стане перед переможеним навколішки!.. Але подумай... Подумай, і тоді ти зрозумієш, що іуда – не Толік, а ти!.. 


Люська схлипнула. 


– Кашкет... – тихо і насилу видавила вона з себе. 


– Що? 


– Толік без кашкета... Там, на вулиці, – Люся зашарілася. – Ти кажеш, що він не зрозуміє... Наталочко, миленька, будь ласка, ну придумай що-небудь! 


Наташка ледь помітно посміхнулася. 


– Прямо зараз? 


– А коли ж?!.. Він же змерзне!