пятница, 26 июля 2013 г.

То хто з нас нечиста сила?

Спочатку сподобалось обличчя Ярослава  з "Мантриці"- молоде, відчайдушне, з палаючими очима.  Взагалі, молодь це явище, яке ніколи не залишиться без видавничої уваги. Ні Ірина Мадрига, ні я - не помились, Ярослав Крицький захоплююче пише, і читач, якщо  знайде в собі бажання прочитати, в цьому переконається!

Немовля з палаючого будинку 


Будинок загорівся раптово і без жодних видимих причин. Мабуть, ніхто й не подумав би виносити звідти якісь речі, бо полум’я було занадто сильним. Проте звідкілясь з’явився господар, зойкнув, схопився за голову й ледь не заплакав. А потім зробив зовсім неочікувану для свого похилого віку річ. Дідуган, скрикнувши два слова «Мій рукопис!», стрімко шугонув у вируючий вогнем будинок. 
– Куди ж ти, діду?! – полетіли йому у спину чиїсь перестороги. 
Натовп, що зібрався, зарання почав оплакувати смерть старого. Чоловіки познімали свої капелюхи з голів, а в жінок з’явилося навіть по кілька сльозин на очах. Жвавий чуйний хлопчик почав розповідати, яким добрим був дід за життя, і що якось дав йому цукерок: одну м’ятну й дві шоколадні. Жінки ще дужче заплакали. Три побожні бабці, запнуті хустками, молилися та хрестилися, щоб душа діда відійшла до раю. Червонощокий чоловік, похитуючись, вийняв звідкілясь пляшку з прозорою рідиною та два пластмасові стаканчики й захмелілим язиком запропонував пом’янути померлого. На це відразу пристав показний джентльмен, страшенно схожий на червонощокого. По проведених нашвидкуруч поминках обидва чоловіки просто-таки біля будинку обійнялись, як друзі дитинства,  й хриплими голосами затягнули жалібну-прежалібну пісню. Повз будинок проходили мітингувальники-студенти. Їм за те, щоб вони галасували за якогось кандидата в депутати й тримали прапорці в руках, платили такі-сякі гроші. Поводир зі штабу майбутнього народного обранця, побачивши багато народу, відразу наказав студентській масі покрокувати задля високої мети на місці: 
– Зупинимо пожежі! – зарепетував він натренованим голосом у мегафон, міцно притиснувши пристрій до рота, чи то дійсно для підсилення голосу, а чи, скоріше, для того, щоб сховати за ним своє обличчя, яке вже неодноразово горлало за зовсім різних депутатів. 
–  Голосуємо за того, хто виконає свої обіцянки, за найчеснішого, за того, хто підвищить рівень пожежної безпеки і чия передвиборча програма єдина з усіх це враховує! Запам’ятаємо це ім’я, і проголосуємо за нього, за щиру людину та вмілого політика, віддамо свій голос за Брехнебезстидновжеперебрехнісащоєбандитякомутребавладащобграбуватибатьківщину!!! 
– Зупинимо пожежі! – ладно гиркнули юнаки, немов на репетиції академічного хору. 
До студентів приєдналася енергійна бабця, яка безупинно вела малозрозуміле соло про совєтску власть. Звідкись з’явився шикарний, чи то німецький, чи то американський автомобіль, який припаркувався біля мітингувальників. Розчахнулися всі чотири дверцята, й звідти водночас виринули чотири особи в чорних класичних костюмах, затемнених окулярах та з характерними для охоронців закрученими дротиками, що нишпорками крадуться до вуха. Відразу за тілооберегами, з осяйною посмішкою на широкому обличчі, з машини вийшов сам кандидат у депутати! Тим часом будинок палав, мов сірниковий, і вогонь перекинувся на дерево, що росло поряд. Червоний півень міг скочити й на сусідній будиночок, та враз стався такий вибух, що аж землею тріпнуло. Половину будівлі з дверима, в які забігав хазяїн, гепнуло й причавило дахом. Цурпалки дерева, цегли та уламки шиферу порозліталися по всій вулиці. Злякані люди швидко повідбігали. 
– Ну, тепер вже точно дід помер! – вигукнув чийсь писклявий голос.   
Переляканий усмерть депутат в мент вибуху впав і вельми рухливо рачки заповз у густі кущі. Його сторожа стрімко повитягувала пістолети й, притискуючи до вух свої проводочки, заобертала навсібіч головами. Раптом почувся звук розбитого скла. А потім з уцілілої половини палаючого будинку, із вікна виліз дід. В лівій руці він тримав рукопис, а в правій – згорток у ковдрі. 
–  Дід живий! – зрадів той самий писклявий голос.     
Люди позбігалися назад до будинку. Всім було цікаво повитріщатися на дідугана та поглянути, що ж то за речі, заради яких він не побоявся забігти в палаючий дім. Коли натовп підійшов ближче, то всі побачили, що згорток ворушиться, і в ньому є щось живе. Обличчя діда було перекошене від незрозумілого страху, а його губи сіпалися, намагаючись вимовити якісь слова. 
– Я не знаю, звідкіля воно взялося… – пробурмотів він, бігаючи почервонілими очима по обличчях людей. – Я не знаю… Я побіг за рукописом… А там воно… Я не знаю, що воно таке… І тут із ковдри почувся плач немовляти. 
– Там же дитина! – гукнула жінка в зеленому капелюшку. І підійшла ближче. 
– Дайте її мені, діду, – попросила, підступаючи ще на крок.     
Та старий заціпеніло продовжував торочити своє – що не знає, звідки воно взялося. 
– Віддайте мені дитину,  – повторила жінка. – Я її заспокою. 
Коли та, що в зеленому капелюшку, підійшла зовсім вже близько та схилилася над немовлям, простягнувши руки, то спочатку заклякла, як дід. А потім немов озвіріла. Не слова, а ревіння стоголосило з її перекошеного рота. З неї вихоплювався страх у чистому вигляді. Від цього крику стало моторошно усім людям. Поважний чоловік у костюмі та окулярах з цікавості теж підійшов ближче. 
– Жінко, заспокойтеся! – попросив він. – А ви, діду, покажіть немовля. Ну ж бо, покажіть, я вам сказав! Дідуган обвів людей очима і показав. Дарма показав. Всі жінки заверещали так само, як жінка в зеленому капелюшку. Три бабці в хустках почали хреститися: 
– Свят, свят, свят! – заторочили старі. – Нечиста сила. Це ж бо чорт! – Чорт… – зашепотіли усі люди. 
Й справді, дід правицею притискав до себе заповите чортенятко. Малесеньке, з носиком, як п’ятачок, мініатюрними ріжками на голівці та оченятами, як у козеняти. Оченята ті невинно кліпали. 
– Я не знаю, звідки воно, – сказав дід. 
З протилежного боку дороги від мітингувальників перебігла енергійна бабця, що раніш кричала там щось неясне про совєтску власть. Допетравши, що тут відбувається, вона негайно винесла вердикт: 
– Вбити! Його треба вбити! 
– Вбити! – підтримали стару три бабці у хустках, і знову почали хреститися. 
Обличчя людей, що нещодавно оплакували діда, дивним чином позмінювалися. Тепер їхні фізії  корчилися в ненависті та люті. Жінки почали гукати, що треба вбити чорта, бо той виросте і повбиває їхніх дітей. Чоловіки з цим погоджувалися. Виглядало на те, що рішення було одноголосним. Людей охопила паніка, і вони стали, як то кажуть, неконтрольованими. От тільки дід був, здається, єдиною спокійною людиною. 
– Що ви кажете, люди! – мовив совісливо. – Це ж немовля! 
Та ніхто не хотів його слухати. Поважний чоловік у костюмі та окулярах разом з жінкою у зеленому капелюшку кинулися видирати чортеня з рук старого. Проте дідуган міцно тримав немовля і закривав його своїм тілом. Люди теж почали сіпати згорток, та старий не відпускав чортика, бо розумів, що зробить із маленьким шалена юрба, якщо він опиниться в її руках. 
– Заспокойтеся! – благав дід. – Що ви дієте?! Вгамуйтеся! Прошу вас, люди! 
Три бабці у хустках узялися бити діда палицями. Хлопчик жбурляв у діда каміння. 
– У мене від його цукерок живіт потім болів! – й ображено кидав черговий камінець. – Особливо від шоколадних! 
Червонощокий чоловік, побачивши чортика, подумав, що у нього червона гарячка від горілки, і, хоч йому важко було прицілитись, кинув у старого порожню пляшку. Та розбилась об дідову голову, і його чолом потекла чорна густа кров. Дідові в очах побіліло, проте немовля він і поготів не відпустив. А чортеня знай собі голосило, як звичайне людське дитя. Воно, хай і не людським, та все ж було дитям. То ж чому дивуватися?! В мить, коли здавалося, що от вже дід не втримає маля, відпустить, він спромігся звільнитися з оточення оскаженілого натовпу. Врізавши комусь рукописом по довбешці, дід що було сили побіг куди очі бачать. Охоронці кандидата в депутати відразу помітили підозрілу особу, що з невідомими намірами бігла в їх бік і тримала щось у руках. Що ж це? Пістолет? Бомба? А за цим бігуном ще й суне цілий натовп, і пики у всіх розлючені. 
– Зупиніться! – вигукнув охоронець. – Негайно зупиніться, будемо стріляти! 
Але дід не почув цих слів. Йому на п’яти наступали божевільні, які хочуть вбити чортика, – ось про що думав дід. А в чому винне мале? Воно ж просто немовля! 
– Зупиніться! – гукнув охоронець вдруге. 
Дід і далі біг… А потім пролунав постріл. Один, другий, третій, четвертий, п’ятий, шостий і, здається, ще й сьомий, що прозвучав майже в унісон з шостим. Охоронці припинили стріляти. Натовп зупинився. Дідуган повільно впав на коліна, не відпускаючи згорток, що просяк червоним кольором. І раптом той сповиток спалахнув, в мить перетворюючись на попіл, що швидко розвіявся в повітрі. Старий лежав мертвий, з рештками обгорілої ковдрочки в руці. Що тут сказати? Убили люди і чортеня, і діда. Натовп людей мовчав, мітингувальники мовчали, тілоноші мовчали, кандидат у депутати теж мовчав собі в кущах. Усе, здається, замовкло. А з повітрям почало відбуватися щось дивне. Воно задрижало. Засяяло яскравим кольором. Наступної секунди біля діда з’явилася темна тінь. 
– Що ви зробили з моєю дитиною?! – запитала тінь. 
Люди мовчали. Ніхто не знав, що відповісти на запитання тіні. Потім всі побачили, що це не тінь, а чортиця, і зрозуміли, що вона – матір немовляти. 
– Ви кажете, що ми – зло?! – застогнала чортиця. – Ми зло?! Ви вбили мою дитину! Ви, люди, єдина нечиста сила в цьому світі! Ви вбили мою дитину!!! Здохніть, потвори!!! 
З останніми словами чортиця змахнула рукою. Хвилі відчайдушного прокльону полетіли резонуючи від неї. Людям постискало горло так, що настала суцільна задуха. Чортиця змахнула рукою вдруге, і всім-всім, усьому натовпу – мітингувальникам, охоронцям, і кандидату в депутати – повідривало голови. Кров бризнула безліччю червоно-чорних фонтанів і полилася по вулиці. Лише мертвий дід залишився з головою. Поруч зі старим лежав його рукопис, який випадково розкрився на останній сторонці. Ось що було там написано: « … доходимо висновку, що часово-просторові континууми перманентно пасивні, проте при переході матерії з одного в інший можливе небезпечне вивільнення аномальної енергії. Тобто, якщо у вас вдома з’явиться щось з іншого виміру, то не дивуйтесь, бо ваш будинок може загорітися раптово і без жодних видимих причин». За кілька хвилин приїхали пожежники.


  

Комментариев нет:

Отправить комментарий