суббота, 10 августа 2013 г.

Утонченная лирика профессора...

Ярослав Иваньо


***
Я поведу тебе своєю дорогою,
я поведу тебе шляхами,
яких не знаю,
про які тільки догадуюсь
і якими крокую в кольорових снах.
Повір мені,
я говорю з тобою відверто,
бо не вмію інакше.
Я покажу тобі те,
до чого наближуюсь всі прожиті роки,
чого хочу торкнутись,
щоб іти далі –
поки можу.
Я вірю в цю незрозумілу мені дорогу.
Дай руку.
Дай мені руку
ось на цій кручі,
як подала її самотньому юнакові
морська синява там – унизу.
Падаю.
Я падаю?
Чому?
Вдячність каменю за допомогу.
За поворотом схил
До тієї води, до хвиль.
Ні, це не схил,
а сходи.
Усміхаюсь на усмішку сторічного дідуся.
і спішу, не озираючись.
Понівечена дерев’яна підлога,
розкидані віники й тази,
заржавілі розпилювачі
і жодної краплі води.
Більш нічого.
Куди зараз?
Ти знав про це наперед?
Мені смутно

і чомусь жаль тебе.

Комментариев нет:

Отправить комментарий