вторник, 24 декабря 2013 г.

Оті фіранки з китичками – колишня катафалка…

Хочеться подивитися, що ж там такого в Європі, куди нас так тягне ... Та нічого особливого, без великих грошей і скромної ночівлі - це тільки душевний настрій, відчуття щастя, візуальне насолода і, почуття - ми ж люди! ... Не варто хвилюватися, все це неминуче проходить вже на вокзалі, вже сидячи в автобусі з табличкою "на батьківщину" ... Про невичерпні запаси нове оповідання Вікторії Андрусів.  

РІЗДВО «ПО – КИЇВСЬКИ»

- Автобус не рушить, поки всі не заплатять за проїзд. – Водій промовив це так категорично, наче заздалегідь розгледів  серед пасажирів потенційного «зайця». Його погляд вилучав ненависть до всіх присутніх загалом, і крізь дзеркальце заднього виду ковзав по людях, видивляючись жертву, на якій акумулюватиметься злість.

Віра притулилася у куточку до запітнілого вікна, витягла три гривні і увічливо простягнула сусідці: «Передайте, будь – ласка, водію…» 
До скла ліпився мокрий сніг, і навіть той «на дурняка» не дозволяв собі проїхати від зупинки до зупинки - розчинявся на довгасті патьоки  і повільно сповзав шибою униз, безслідно щезаючи у щілинах негерметичної віконної рами…
- Я повторюю, автобус нікуди не поїде, поки всі не заплатять… - водійські інтонації набули загрозливого забарвлення, і люди почали оглядатися довкола, вишукуючи підозрюваного водієм «злочинця»…Пасажирів назбиралося небагато ( сьогодні ж бо Різдво) і навіть ті, що застрягли у міському транспорті, подумки уявляли себе вже за родинним столом…
- Годі тобі, рушай…Всі заплатили… - замотаний у тепленьке вовняне кашне дядько з вщент набитою чимось течкою, яку полюбовно притискав під пахвою, розхоробрився – взяти відповідальність за всіх ніхто більше не наважувався…
- А ти чого за усіх розписуєшся, розумнику? Заплатив собі, то й сиди…Той, хто не заплатив, нехай сам за себе заступається… - водій гнівався на цілий світ – можливо тому, що довелося працювати у різдвяний вечір, а можливо тому, що просто був злим. Автобус і далі не рушав з місця.
- Перестаньте варіювати, чоловіче… Боже свято сьогодні …Всі поспішають додому. –  Не витримавши напруги,  втрутилася жіночка на задньому сидінні. Голос її лунав ледь не благально.
- Срати я хотів на ваше свято… -  водій бридливо поморщив чоло, від чого його плетена заношена шапочка сповзла геть на потилицю.
В автобусі запанувала осудлива мовчанка -  це й справді було занадто.
- Задовбали зі своїми святами, -  водій прокашлявся і розв’язно цвіркнув слиною просто собі попід ноги.  Неохоче завів  двигун,  і пасажири  полегшено зітхнули…
Автобус трюхикав повільно, немов черепаха, усвідомлюючи, що жити їй щонайменше триста років… Віра приліпилася носом до шибки, намагаючись розгледіти ялинкові вогники у чужих вікнах. На вибоїнах автобус підплигував,  і водяні струмочки на склі прискорювали свій рух, непередбачено змінюючи  траєкторію… Китички на темно-зелених фіранках колихалися у такт із коливанням салону і неприємно лоскотали Вірі щоку. Такими китичками прикрашають зазвичай   катафалки, -  спало чомусь на думку, і Віра обережно відгорнула фіранку від обличчя.
- Руками занавіску не чіпати!!!  – водій заревів так раптово, що Віра одразу не збагнула, що зауваження торкається саме її. – Це вам – не виглядковий майданчик!!!
Зметикувавши нарешті, зашарілася.
- Перепрошую…
- Ти диви… Перепрошує вона мене… А прати після ваших засмальцьованих пальців хто буде?!!!   
 Збагнувши, що через дзеркальце праворуч водія контролюється найменший порух у салоні, Віра відсунулася від вікна і завмерла, остерігаючись спровокувати черговий напад гніву у розлюченого чолов’яги за кермом.
- Мабуть, вдома у нього не все гаразд…Чи на роботі проблеми, - подумки йому  співчувала , бо ж як лікар була певна –  раптові напади агресії просто так не трапляються – їм передує причина, бо ж інакше це – діагноз… Намагалася перемкнути думки на урочистий, святковий лад, та вдавалося важко – втома робила свою справу…Вперше у житті не сиділа вкупі з батьками за різдвяним столом… Не вдалося навіть виправдатися, що столиця – не периферія, і жодне Різдво не в змозі відмінити лікарняне чергування… Мамі  цього не пояснити – вона знай за своє : «А як же, Віруню, кутя? А варенички? Я ж цілий тиждень їх саморуч ліпила – з капустою, з грибами, з картоплею!!! У тій столиці, як бач, нелюди якісь газдують, антихристи…Невже ти не можеш їм пояснити, що Різдво – то є найбільше свято у році?...»
Віра так заглибилась у роздуми, що й не помітила, як водій не зупиняючись проїхав її зупинку. І тільки тоді, як  у темряві за вікном забовванів освітлений прожекторами міст,  схаменулася.
- Добродію! Чому ви проїхали зупинку? – до наступної був добрячий кавалок дороги і, уявивши, як ковзатиме підборами зледенілим хідником, стурбовано підхопилася. – Будь – ласка, зупиніться десь при змозі.
- Ти що, здуріла? – водій  зіщурився,  і у його роті зловісно блимнув металевий зуб. – Вже тиждень, як на моєму маршруті цю зупинку відмінили…
- Я не знала цього… Всі ж маршрутки зупиняються…. – Віра стала біля дверей у сподіванні, що чолов’яга таки змилостивиться. – Ви би хоч попередили…
- Ще чого бракувало…Ви мені кишеню нагріваєте, а я буду шаровиків попереджати… Фіг вам…
- Але ж я заплатила!!! – Вірі не вдавалося приховати розпачу. – Ось, і жіночка – свідок…Я через неї гроші передавала!!!
- Що ти розкудахкалась, як та квочка? Прикрий вже рота!!! Не стану і крапка…Вийдеш там, де положено. Теж мені добродія знайшла…
Віра принишкла…Вона вміла робити безліч речей, які іншим не під силу – надавати  медичну допомогу, рятувати людей, самостійно приймати роди, довелось одного разу навіть робити штучне дихання старенькому сусідові, коли йому стало зле, а «швидка» затримувалась… Віра не вміла одного – протистояти хамству. Приречено притулившись до дверей,  очікувала не своєї зупинки.
- Ти що, зовсім пришелепкувата?!!! – тим часом водій відверто здійснював намір її добити. – Ти чого об двері обперлася?!!! Це ж заборонено правилами безпеки!!! Ото вже поталанило мені!!! Стільки й спокою було, поки похорони обслуговував!!!  Там хоч пасажири слухняні! Другий місяць всього на маршруті, а вже, здається, божеволію…
На щастя, попереду рятівним ліхтариком блимнула зупинка, і Вірі було вже цілком байдуже, що  у зворотньому напрямку чимчикуватиме  майже стільки, як від роботи додому…Єдиним бажанням було виборсатися з пастки, виплигнути зі смердючого салону з розколошканими дерматиновими сидіннями та зайорзаними велюровими фіранками, на яких безглуздо теліпаються  пелехаті китички.
Водій різко загальмував, від чого пасажири подалися уперед.  Хоробрий чоловік у кашне і з текою під пахвою, вдарившись чолом об металеву руру, за яку тримався другою рукою,  не витримав: « Зовсім совість загубив!!! Не дрова ж везеш!
- Звісно, не дрова… Набагато гірше… -  відпарував водій, отримавши від гальмівного ефекту неабияке задоволення.
Та Вірі вже було байдуже, що відбувається поза спиною у салоні – вона побачила у розчахнуті двері білий рятівний  килимок, який приведе її додому, і пухнасті снігові метелики, що грайливо цілять просто до рота, і ялинкові різдвяні світлячки у вікнах багатоповерхівок.
- Щасливого вам Різдва, -  обернулась на прощання до водія, водночас забувши про всі образи,  і жваво виплигнула з автобуса. – Христос рождається…
- Та пішла ти… -  буркнув водій, зачиняючи двері.
Віра стала на засніженій безлюдній зупинці і підвела голову догори – з неба сипала пухнаста січка. Як колись у дитинстві,  намагалася спіймати ротом сніжинки – улюблена роками забавка. – Як же хороше на душі у різдвяний вечір!!! І, подріботівши у бік дому, тихенько, але мелодійно,  затягнула своєї улюбленої: « …Нова радість встала – яка не бувала…
                      Над вертепом звізда ясна
                      На весь світ засіяла…
Коли підходила до під’їзду, прислухалася – чи не колядує раптом ще хтось – ото б зраділа й приєдналася!!! Натомість з чийогось балкону на надцятому поверсі доносився п’яний гомін, і раз у раз попід ноги приземлялися світлячки недопалків…
Довго копирсалася у сумочці, шукаючи ключ від парадного, а знайшовши, раптом упіймала себе на думці:
- А я таки спостережлива… Оті фіранки з китичками… Відразу ж бо здогадалася, що то – колишня катафалка…


Комментариев нет:

Отправить комментарий