пятница, 13 декабря 2013 г.

Но та што, челядь… Зібралисьмеся туйки у скрутний для країни час…

Ще позавчора стурбовано думала: " історія твориться на очах - треба писати, для покоління майбутнього"!  Того ж вечора з іншої нагоди, зустрілася з Вікторією Андрусів. Прочитала її нове оповідання і це був внесок, погляд сучасного письменнка на події.  Майбутнє покоління розбереться!!!

ЧЕЛЯДЬ

- Но та што, челядь… Зібралисьмеся туйки у скрутний для країни час… Нарід  зірвався, ге той пес з ланца, мож повісти, же назріла революція. 

- Оратор пошкрябав випукле черево, що нависало над столом, мов айсберг над Льодовитим океаном. З кожним словом крайчик червоної шовкової краватки   небезпечно теліпався над полумиском із олів’є, погрожуючи туди втрапити -   промовець через надмірну вагу потерпав на гіпертонію.  - Але самі розумієте - іменини є іменини. І ніхто не може відмінити нам свято. Прошу челядь підняти келихи за іменинника…
… Христя скоцюрбившись принишкла у дальньому кутку стола, який у народі прозивали «для бідних родичів», позаяк доводилася іменинникові  хоч і не заможною, але своячкою. І, спостерігаючи за дійством, обирала слушну мить, аби непомітно дременути. Не тому, що не поважала заможних родичів - як можна не поважати те, що незбагненне й недосяжне. Просто кортіло усамітнитися вдома перед телевізором і всотувати у себе все, що відбувається у цю мить на столичному майдані. Ще б пак: там, серед  нуртуючого натовпу  знаходиться і її син Мирось. Не йди туди, сину, - благала, коли повідомив у слухавку про намір приєднатися до повстанців, - не йди, прошу тебе. Затопчуть, заб’ють палицями кляті наймані пси, а як ні, то опісля в інституті все одно зацькують, а ще й можуть вигнати за неповагу до влади. Ти що, забув, як важко далася тобі ота наука, аби потрапити серед лічених бюджетників?
- Ну ти даєш, мамо, - обурювався Мирось. - Ти ж у мене начебто така свідома, сама не раз казала, що цю державу від вимирання врятує хіба революція, а наразі безвольно опускаєш крила.
- Я не опускаю крила, - непереконливо сперечалася, - просто  реально усвідомлюю міць тих , проти кого ти хочеш стати на площі. Вони, Миросику, непоборні.
- Що б ти не казала, мамо, але я піду. Я хочу майбутнього. Для тебе, для себе й для моїх ще ненароджених дітей.
Христя розуміла, що сперечатися  - марна річ.
Роздуми її перервав наступний промовець - не такий огрядний, як попередній, але нестача тлущу компенсовувалась переконливою кількістю золота на коротких пальцях з доглянутими, немов у панянки, нігтями.
- Шановна челядь - звертався до довжелезного стола, за яким стояв гомін, але наразі всі притихли. - Шановна челядь. Ми всі усвідомлюємо, що у цей час відбувається у державі. Так чи інакше ми всі маємо до цього причетність і не можемо залишатися байдужими до суспільних процесів.( Цей оратор видався трохи освіченішим за попереднього, і Христя почала прислухатися. Той тим часом вів далі). - Ви самі знаєте, до чого влада нас довела - ще трохи, і ми з тайстрами підемо побиратися  світом. ( Христя обвела поглядом довжелезний стіл, який прогинався під вишуканими наїдками і гостей, які ледь ворушилися під вагою коштовних прикрас та тягарем власної гідності. Це ж про які тайстри йдеться?) І це дуже добре, що знайшлися люди, які не побоялися вступити в опозицію і відверто воювати за наш добробут. Давайте вип’ємо за тих, хто сьогодні знаходиться на майдані. І, звісно, за іменинника.
Знову дзвеніли келихи, і їхнє вмістиме поволі перекочувалося у ситі горлянки. Спітнілі офіціанти гнали з кухні до зали й назад, щоразу замінюючи брудний посуд на чистий, забираючи неторкані страви й приносячи нові. Холодні змінювалися на рідкі, рідкі на гарячі, гарячі на десерт… Христя порпалася у тарелі й підраховувала, скільки студентів вдалося б нагодувати тією кількістю їжі, яка безповоротно щезала у нетрях рестораційної пекельної кухні. Однак окрім неї цим ніхто не переймався, натомість жваво обговорювали загрозу перепаду курсу валют у зв’язку з подіями, доцільність дострокового переривання грошових депозитів, небезпеку уповільнення наразі прибуткових ґешефтів та безліч речей, над якими змушувала замислитись напружена ситуація у країні. Жінки останнім не цікавилися, гелгочучи про останні новинки моди, про те, що у цьому сезоні наймодніший колір автівок - білий, і про те, що хітом цієї зими стали мандрівки до Гоа. Настя з Потапом переконували  з гучномовця шанувальників вітчизняної естради, що « у нас – всьо пучком», і дехто, коливаючись у такт з простеньким мотивом, поривався вже погоцати. До Христі нікому не було справи, і вона подумки розробляла траєкторію власних рухів для непомітної втечі. Однак план зірвався - музику вимкнули, нехтуючи невдоволенням манірних панянок на підпитку. Ще один промовець попросив слова - цього Христя впізнала із засідань міської ради, трансльованих по місцевому телеканалу.
- Любі друзі, - упевнено розпочав той, коли розігрітий натовп шанобливо притих. У пам’яті одразу прокинувся образ попереднього  державного правителя , який у порівнянні з існуючим видавався наразі манною небесною. До всього, новоспечений оратор був схожий на можновладця як дві краплі води - підтягнутий, не притаманно для зібраного товариства, він повсякчас відкидав з чола неслухняну чуприну. - Як офіційний захисник інтересів народу, хочу вам сказати наступне. ( Прокашлявся, взяв у руки наповнений келих і обвів вивчаючим поглядом присутніх, немов викладач на семінарі, переконуючись у пильності студентів). Безперечно, процеси , які наразі відбуваються у нашому суспільстві  -  незворотні ( Христею пересмикнуло від остогидлих штампів). Людський протест назрівав упродовж кількох років і так чи інакше мав виплеснутися. Але ви враховуйте інше: ми не можемо передбачити , чим усе це скінчиться. Наша влада - всемогутня, тож бавитися з нею - все одно, що з вогнем. Тож закликаю вас, любі друзі, бути обережними у всьому - у вчинках, у виступах, у промовах, аби не залишитися з голою ду… задом… Я розумію, що на двох стільцях всидіти неможливо… Але пам’ятайте народну приказку: « лагідне теля дві цицьки ссе». Пропоную випити за нашу з вами мудрість і за те, аби ми в кожній ситуації навчилися виходити сухими з води.
Підносячи келихи, натовп схвально загомонів - з можновладцями сперечатися не годиться. Христя підносити келих не стала - перевертнів бачила за життя всіляких, але щоб отак відверто… Її  спасіння прийшло раптово.
- Шановна челядь! Ми докусь забули, чого сьме ся туйки зібрали! - череватий промовець, що брав слово найпершим, озвався знову. - Де наш іменинник?!
Іменинник сидів мовчки і порпав зубочисткою у роті, міркуючи над щойно почутим. Йому було відверто байдуже, хто кермуватиме державою - ґешефт приносив прибутки за будь-якої влади. А от відчинені кордони до Європи - це було би добре… Його навантажені  фури не раз простоювали в очікуванні  візи для водіїв, а хабарі за вільне пересування  світовими просторами раз у раз зростали. Неохоче відволікшись від власних думок іменинник обвів  гостей відсутнім поглядом й підвівся. Черевань у червоній краватці збуджено підстрибував.
- Шановна челядь! Давайте заспіваємо іменинникові « Многіє літа» і струсимо з себе трохи калорій.
І не встигла «челядь» дотягнути врізнобій останню ноту «Многих літ» як хтось невидимий підкрутив на повну гучність заклик Вірки Сердючки випити ще по одній, а тоді все пішло шкереберть. Під всепоглинаючі невибагливі музичні такти натовп раптово ожив  і засмикався, немов у передсмертній агонії:  зблискували оголені стегна, мотулялося врізнобіч жіноче волосся, попускалися туго припасовані до ший краватки і розщіпалися верхні ґудзики на чоловічих накрохмалених сорочках. Приміщення сповивав, перебиваючи аромати дорогих парфумів, запах спітнілих людських тіл…
- Час - подумала Христя й бочком пробиралася до виходу…
     
    ***   

На вулиці випав перший сніг… Несміливо притрушуючи ряд дорогих автівок, власники яких і не підозрювали, яка краса за вікном, сніжинки осідали на лискучі дахи лексусів і мерседесів, і на старі Христинині черевики, які ретельно намащувала вдома вазеліном, аби здавалися пристойними « на людях». Озирнувшись довкола, підвела очі до неба:  По що стоїть, там на майдані, де її Мирось у демісезонних кросівках вже третю добу стоїть? Його ноги, мабуть, цілком мокрі…
Дочимчикувала додому, скинула з себе заношене пальтечко, довго вовтузилася із «блискавкою» на сукні, котру шила на Миросів випускний… Перевбулася у капці, втомлено накинула халатик  й увімкнула телевізор.
«Сто тисяч людей вийшло сьогодні на майдан, переважна більшість яких - студенти, - молода журналістка, закутана у тепленький вовняний шалик, аж захлиналася від хвилювання. - З усіх куточків нашої держави з’їхалася молодь, аби змінити своє майбутнє на краще…Групи підтримки раз у раз доставляють мітингувальникам необхідне - теплі речі, їжу, медикаменти…
Христя схопилася з канапи на рівні ноги: а що ж я?! Мій Мирось мерзне там в купі з однодумцями, а я сиджу тут у теплі й видивляюся його серед натовпу? Грошей на квиток до столиці взяти ніде - вчителям заборгували зарплату, то хоч провізії якоїсь передам ранковим потягом!
Вигрібала з полиць все, що мала, хоч мала небагато – крупи, цукор, сало, чай, печиво… Витягла з підвалу міх картоплі, міх цибулі, передані батьками з села… Вранці шкрябала  у двері сусідові - власникові стареньких «Жигулів».
- Мироновичу, маю до вас величезне прохання. Поможіть на вокзал посилку довезти - синові провізію передам. Я вам пальне відшкодую… Як зарплату у школі дадуть…
… Повертаючись із вокзалу додому, телефонувала до Мирося. « Мусиш відлучитися, сину, з майдану й зустріти потяг. Я тобі дещо передала - підгодуєш одногрупників. 
«Дякую, мамо, я знав, що ти у мене - справжній революціонер».
Не встигла доклигати додому, як озвався телефон - номер дозвонювача був невідомим.
- Христина Василівна Приходько?
- Так. Я вас слухаю.
- Ви можете відповісти на запитання, де наразі знаходиться ваш син?
Христя скам’яніла. Невідомий голос настирно вимагав відповіді.
- Я перепрошую. Можу дізнатися, з ким маю справу?
- Звісно. Це вас турбує декан факультету, на якому вчиться Мирослав Приходько.
- Зрозуміло, - видихнула із себе, немов випустила останній дух. - Мирось… Він вдома… Він занедужав, ось і приїхав додому підлікуватися… А що власне трапилося?
- Я зобов’язаний вас сповістити, шановна, про наступне: всі до одного студенти, які впродовж останніх трьох днів не відвідували пари з відомих ( кх-кх) вам причин, будуть автоматично відраховані з інституту…  На все добре…


Комментариев нет:

Отправить комментарий