четверг, 23 октября 2014 г.

Мініатюра для коноплі

Ірина Сіма. Прозаїчні мініатюри.
Конопля
                               
В той давній час, коли я була ще малою...

Майже на кожному огороді вирощували коноплю. Її доглядали і леліяли. Як наставав час збирали, замочували, висушували, а потім розпушували на спеціальному станку, прилаштовували на куделю і пряли. 
Я пам'ятаю незабутні вечори і маму за куделею, вона була великою трудівницею, в  її метких руках спорилося веретено. Тоді для мене було великим дивом бачити як з-під маминих рук тяглась довжелезна сіра нитка. 

Я любила такі тихі затишні сімейні вечори, любила слухати у цій якійсь магічній тиші голос батька, який читав уголос. Він дуже любив читати і українську і зарубіжну прозу і поезію. Я пам'ятаю, як плакала мама над долями Шевченківських Катерини, Назара  Стодолі і Галі…
Ці спогади прокручуються в моїй пам'яті, як кадри давнього улюбленого кіно.

… Довга сіра нитка вилася на веретено, потім нанизувалася на  кросна, які майстрував мій батько  і мелькав “човник”-мама ткала полотно, воно виходило грубуватим і сірим, але вмілі мамині руки його відбілювали: кожного сонячного дня великі плахти полотна стелились на поляні перед хатою, яку ми називали толокою, під літнє сонячне проміння. Полотно відбілювалось.

Я згадую маленькі білі острівці на зеленій  траві - дуже гарне видовище. З вибіленого полотна мама вишивала скатерті, серветки, рушники і ще полотно використовувалось на різні господарські потреби; ще і зараз у мене збереглись скатерть і рушник, які створила моя мама.

У ту сиву давнину конопля приносила красу і користь і час від часу мені хочеться повернути той час…

                                                                                                  

Комментариев нет:

Отправить комментарий